Ґрунтовний аналіз маніфесту спонукає до думки про те, що цей законодавчий акт мав на меті не лише проголошення додаткових привілеїв вищого стану, а й посилення впливу на мотивацію його представників у необхідному для абсолютизму напрямі. Також складається враження, що всі передбачені ним заходи мали б у кінцевому підсумку підвищити престиж освіти, посилити значущість посадовців і загострити конкуренцію за отримання чинів у середовищі дворянства. Невипадково документ, скасовуючи обов’язковий характер державної служби, закінчувався промовистим закликом продовжувати її з усією «вірнопідданською вірністю і ретельністю», всіляко готувати до служби дітей, а тих, хто ухиляється від неї «зневажати»[1].
А тому певну логіку має твердження дослідників про те, що в маніфесті йшлося, перш за все, не про свободу привілейованого стану і перспективи, які відкривалися у зв'язку із цим, а про очікування відповідної «вдячності» влади з його боку. Водночас зміст документу місцями виглядає суперечливо. Так, за своїм пафосом він був витриманий у традиційних виразах абсолютистської ідеології, яка продовжувала панувати не лише серед можновладців, а і представників «служивих» груп. При цьому головна концепція маніфесту, згідно з якою «всеблагородні російські дворяни назавжди свободою користуватися будуть», ще більш ускладнювала сприйняття сенсу державної служби, яка одночасно трактувалася і як почесне право, і як неухильний обов'язок[2]. Нарешті, з практичного погляду щодо конкретного законодавчого забезпечення реалізації дарованого дворянству привілею, це був нашвидкуруч підготовлений, аніж
- ↑ О даровании вольности и свободы всему Российскому дворянству (№ 11444) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. ХV (1758–1762). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 914–915.
- ↑ Марасинова Е.Н. Вольность российского дворянства (Манифест Петра III и сословное законодательство Екатерины II) // Российская история. – 2007. – № 4. – С. 25.
