Досить своєрідну оцінку суті Жалуваної грамоти 1785 р. дав професор університету Св. Володимира О. Романович-Славатинський, який головне історичне значення законодавчого акту побачив у тому, що за його допомогою сталося не лише закріплення особистих і майнових привілеїв дворян, а й привнесено в державний лад Російської імперії ідею «людських і загальногромадянських прав». «Поняття особистих прав дворянства і саме це слово (особисті переваги) [тут і далі курсив – О. Романовича-Славатинського] в законодавство наше вводяться жалуваною дворянською грамотою 1785 р., – зазначив історик. – Уперше в нашому державному ладі, що стояв на тяглі і на повинностях усіх суспільних класів, з’являється клас людей, особисті права яких визнані і забезпечені законом. Перший раз у нашому суспільстві з’являється обличчя, а не холоп – людина, яку без суду не можна піддати ніякому покаранню, якого і суд не може піддати покаранню тілесному; якого без суду не можна позбавити майна, що належить йому на правах октройованої повній власності. Початки ці, привнесені в наш державний лад і юридичний побут, не могли не мати великого цивілізуючого впливу на нашу громадянськість. Правда, права ці поки складали долю небагатьох, мали вигляд привілеїв для найнезначнішої меншості нації. Проте в них, в цих особистих правах і привілеях дворянства, впало на російський ґрунт зерно тих людських і загальногромадянських прав, які в даний час починають робитися надбанням усіх суспільних класів»[1].
Прикметно те, що на практиці дворянські привілеї виявлялися набагато ширше тих, які були прописані в «Грамоті на права, вольності і переваги благородного російського дворянства». Так, Катерина II нерідко звільняла поміщиків, засуджених за вбивство кріпосних людей до позбавлення волі або на-
- ↑ Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права. – СПб: Типография Министерства внутренних дел, 1870. – С. 212.
