знаходився, на посаді та в чині не перебував, має невід’ємне право користуватися всіма вигодами і перевагами йому визначеними»[1].
З 80-ми роками XVIII ст. пов’язане прийняття законодавчих актів, не лише про уточнення регламентації процесу набуття дворянства, а й таких, що стосувалися «відновлення» та підтвердження окремих майнових прав. Перш за все, мова йде про їхній дозвіл «продавати все, що в них у селах родиться, або рукоділлям виробляється», «мати фабрики та заводи по селах», займатися виноробством не тільки для власного споживання, а й для поставки вина у винні імператорські магазини та «вступати у підряди та відкупи»[2]. Означені законодавчі зміни пов’язані з політикою Катерини II, адже ще у 1765 р. був прийнятий Статут про винокуріння, який регулював не тільки виробництво, але і збут вина та спиртних напоїв у Російській імперії, їх оподаткування через відкупну систему. За цим документом право на винокуріння остаточно закріплювалося за дворянами, ставало виключно їхнім привілеєм.
Слід усвідомити той факт, що реформування вино-відкупного законодавства було, з одного боку, зумовлене необхідністю збільшення доходів держави, а з іншого, забезпечувало неабиякі прибутки власне дворянам. Про вигідність такої справи свідчать, зокрема, показники зростання питних доходів Російської імперії протягом другої половини XVIII ст., які навів російський історик М. Гавлін:
1) 1750 р. – 2 666 909 руб.;
2) 1767 – 5 085 064 руб.;
3) 1770 – 5 767 067 руб.;
4) 1771–1774 рр. – 6 643 760 руб.;
- ↑ ЦДІАК України, ф. 1537, оп. 2, спр. 389, арк. 1–1-зв.
- ↑ Там само. – Арк. 3; О дозволении дворянам вступать в подряды и откупы в тех губерниях, где они по службе состоят (№ 16328) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXII (1784–1788). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 534.
