5) 1775–1778 рр. – 6 887 350 руб.;
6) 1779–1783 рр. – 9 258 275 руб.;
7) 1793–1794 рр. – 15 176 985 руб.;
8) 1795–1799 рр. – 16 899 917 руб.[1].
Активна критика системи відкупів, на фоні скорочення державних доходів від питних зборів, призвела до її скасування у 1817 р. із затвердженням «Статуту про питний збір», чинного в межах 29 «великоросійських» губерній. Акт надав дворянам право виноробства, виробництва горілки, варіння пива та меду[2]. Характерно, що дія статуту спочатку не поширювалася на Лівобережжя та Слобожанщину, де відкупи зберігалися. Так, у Полтавській і Чернігівській губерніях (як і в Правобережній Україні) відкуп поширювався на територію міста з двоверстовою межею навколо нього, а також й казенні поселення. В інших же місцевостях залишалося вільне виробництво і продаж спиртних напоїв визначеним категоріям населення з обов’язковою сплатою ними 2-х рубльового мита з відра відповідно до кількості ревізьких душ[3]. При цьому, з ініціативи міністра фінансів графа Д. Гур’єва поступово збільшувалася ціна на алкоголь та змінювалися правила його продажу. Загалом, варто погодитися з думкою відомого російського статистика першої половини ХІХ ст., академіка К. Арсеньєва про те, що саме відкупи стали одним із найбільших джерел
- ↑ Гавлин М.Л. Вопрос о винных откупах в истории законодательства Российской империи. XVIII–XIX вв. // Экономическая история. Обозрение. Выпуск 13 / Под ред. Л.И. Бородкина. – М.: Изд-во МГУ, 2007. – С. 133.
- ↑ Устав о питейном сборе и учреждение для управления питейного сбора в 29 великороссийских губерниях, на основании устава (№ 26764) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXIV (1817). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 134–137.
- ↑ Орлик В.М. Питні збори в українських губерніях Російської імперії у першій чверті ХІХ ст. // Проблеми історії України XIX – початку XX ст. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Вип. 9.– С. 183.
