примножуючи борги внутрішні та зовнішні…»[1]. Дійсно, в даному випадку варто враховувати факт постійного дефіциту в бюджеті Російської імперії. Цікаво, що з огляду на витрати дворян щодо «вчинення правосуддя, охорону порядку, збереження загальної безпеки», цим же указом створювався так званий «Допоміжний для дворянства банк». Ця установа була задумана як засіб екстреної фінансової допомоги дворянству. Зокрема, банк мав протягом 2 років видавати позички особливими білетами терміном на 25 років з розрахунку 6% річних, причому протягом перших 5 років по ним сплачувалися лише відсотки, а з 6-го року належало починати погашення боргу. Однак, ця ініціатива не мала суттєвих позитивних наслідків. З 1 березня 1798 р. почалася видача позичок під заставу маєтків, але вже на початку 1799 р. її призупинили. Прикметно, що за цей період банк видав позик на суму понад 50 млн руб., однак у зв'язку із запланованим зниженням курсу валюти при обміні білетів на кошти боржники втрачали 10–12% суми. Вже у 1802 р. «Допоміжний для дворянства банк» приєднали до позикового банку під назвою «Двадцятип'ятирічна експедиція», а 1817 р. він повністю втратив автономність і злився з іншими позиковими банками[2].
У сукупності, всі ці заходи уряду Павла I викликали неабиякі нарікання й незадоволення серед дворянства, адже, здавалося б, що будучи задуманими з метою стабілізації фінансово-економічної ситуації в імперії та чіткої регламентації державної служби, вони в дійсності мали половинчастий безсистемний характер і не змінили самої суті соціальних
- ↑ О собирании с дворянских имений сумм на содержание по губерниям судебных мест; о содержании на счет городов городских полиций… (№ 18278) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXIV (1796–1798). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 846–847.
- ↑ Мигулин П.П. Наша банковая политика (1729–1903). Опыт исследования. – Харьков: Типография «Печатное дело», 1904. – С. 12.
