політики Миколи I стало посилення самодержавства та охоплення нею максимально ширшої сфери діяльності управління. За таких обставин пріоритетним завданням у галузі соціальних відносин визначилось зміцнення і «очищення» від крамольних елементів дворянства. Досвід подій 14 грудня 1825 р. засвідчив, що опозиційність дворянства є, серед іншого, наслідком погіршення статусу привілейованої групи в суспільстві, її економічної подрібненості та деякого «розмивання» за рахунок вихідців з інших станів.
Прагнучи зміцнити самодержавство, Микола I втілив у життя ряд ініціатив, спрямованих на консолідацію його найважливішої опори – дворянства. Одним із таких заходів він намірився підвищити авторитет і роль дворянських зібрань у місцевому управлінні. Зокрема, згідно маніфесту від 6 грудня 1831 р., яким затверджувалося «Положення про порядок дворянських зібрань, виборів і служби за ними», для осіб, котрі мали право брати участь у виборах дворянських представників на станові й адміністративні посади, підвищувалися норми майнового та вікового цензу. Відтепер до виборів (з правом голосу) безпосередньо допускалися тільки спадкові дворяни віком не молодше 21 року, які володіли в межах конкретної губернії не менше 3 тис. десятин незаселеної землі або не менше 100 душ кріпаків. Відповідно, ті дворяни, які володіли меншим майном, мали право лише обирати уповноважених, а ті, що мали 5 душ і менше 150 десятин землі взагалі до виборів не допускалися[1].
Слід усвідомити той факт, що зазвичай на губернських дворянських зібраннях вирішувалися всі найважливіші корпоративні справи, наприклад, затверджувався розмір зборів з приватних дворянських повинностей. До того ж одним з першорядних дворянських привілеїв вважалося право подавати
- ↑ О порядке дворянских собраний, выборов и службы по оным (№ 4989) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. VI (1831). – Ч. II. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1832. – С. 250–251.
