Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

через губернських предводителів або депутатів різноманітні прохання, скарги та клопотання губернському начальству, міністру та навіть імператору (в останньому випадку існувала спеціально визначена процедура). Водночас, на зібранні заборонялося обговорювати питання, що стосувалися основ державного устрою Російської імперії. Механізм адміністративного контролю забезпечувався обов’язковим затвердженням губернською владою порядку зборів і обрання на посади виборних осіб. Крім того, місцевий губернатор мав прерогативу відкриття зборів і приводити їх учасників до присяги (безпосередньо на засіданні він не мав права бути присутнім). Дефакто дворянські вибори відбувалися під пильним наглядом губернаторів, а виборні посадові особи за своїм становищем фактично нічим не відрізнялися від призначуваних.

Зважаючи на це, слід визнати вірною тезу С. Корфа про те, що на практиці Микола І високо цінував не стільки значення ролі дворянства в державі, скільки його службу – «цей погляд червоною ниткою проходив через всю історію дворянського управління цього царювання»[1].

Окремо необхідно зауважити про затверджену 1828 р. постанову Державної ради стосовно збереження у власності осіб, розжалуваних у рядові та позбавлених дворянства, рухомого та нерухомого майна. Натомість в опікунське управління до нової вислуги передавалися всі наявні маєтки з селянами та дворовими людьми, в тому числі й успадковані (ця норма була додана у 1829 р.). При цьому всі прибутки мали витрачатися на потреби родини, а у випадку смерті розжалуваного, все майно передавалося спадкоємцям[2].

 
  1. Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов / С.А. Корф. – С.-Пб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 457.
  2. О правилах, по коим следует поступать с имением разжалованных в рядовые с лишением дворянства впредь до выслуги (№ 2340) //ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. ІІІ (1828). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 897–898.