Друга чверть ХІХ ст. означена деяким подальшим розширенням економічних прав дворянства Російської імперії. Зокрема, тоді на законодавчому рівні було закріплено за привілейованим станом дозволи на: транзитну торгівлю худобою через Царство Польське до Австрії та Пруссії (1826); зайняття відкупами та підрядами без формального вступу в купецьку гільдію і сплати відповідних платежів (1827); підписання з казною угод на будь-яку діяльність чи на будь-яку суму (1830). Разом з тим, зростання кількості випадків розорення та подрібнення майна дворянства спричинило у 1827 р. посилення покарання за незаконну передачу поміщицького маєтку в заставу представнику інших станів. Зрозуміло, що уряд не міг обійти увагою факт поступового збільшення дворянської заборгованості перед різними особами. Так, за період з 1775 р. по 1859 р. відповідний борг зріс з 4,3 млн руб. до 425 млн руб. Прагнучи зупинити подальше розорення дворян, в період правління Миколи I здійснено ряд заходів: запроваджено наділення збіднілих дворян державними землями; їхні діти безкоштовно приймалися у військові та цивільні навчальні заклади; скорочено терміни служби для дворян при підвищенні в чинах; стимулювалася та спрощувалася видача їм грошових позик для ведення господарської діяльності та ін. У цьому комплексі соціально-економічних заходів чи не найважливішу роль відіграло «Положення про заповідні спадкові маєтки», затверджене 16 липня 1845 р. Його основною метою було зменшення темпів подрібнення дворянських маєтків шляхом відновлення права майорату. Так, поміщикам дозволялося оголошувати свої маєтки заповідними, які у цьому випадку не могли бути розділені між дітьми, а повинні передаватися у спадок старшому синові. Крім того, заповідний маєток не можна було продати або закласти, оскільки він назавжди залишався у власності однієї родини[1]. Проте,
- ↑ Положение о заповедных наследственных имениях (№ 19202) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XX (1845). – Ч. II. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1846. – С. 528–532.
