запроваджено відповідно до «Уставу про службу», вперше оприлюдненого у 1832 р.). Так, у травні 1843 р., міністр внутрішніх справ граф Л. Перовський звернувся до чернігівського, полтавського та харківського генерал-губернатора князя М. Долгорукова з проханням повідомити йому про ті заходи, які він вважав би корисними запровадити з метою поліпшення справи. Виконуючи спущене по інстанції відповідне розпорядження генерал-губернатора, чернігівський губернатор П. Гессе констатував, що більша частина дворян не проживає в своїх маєтках по губернії, а поселяється в них лише після виходу на пенсію. При цьому чиновник запропонував позбавити дрібнопомісних поміщиків права обирати уповноважених, а запровадити обрання повітових предводителів загальними зборами представників від усіх повітів губернії та розширити систему нагород за службу. Стосовно останнього – таку ініціативу підтримали полтавський і харківський губернатори, а також місцевий генерал-губернатор. Зауважимо, що служба предводителів дворянства не оплачувалася. Натомість полтавський губернатор О. Аверкієв запропонував обмежити право ухиляння від виборної служби шляхом введення норми про обов’язкову особисту відмову перед зібранням. Очевидно, це зменшило б у деякій мірі кількість небажаючих займати посади предводителів, адже дворянське зібрання могло іноді «переконати корисного діяча прийняти той чи інший обов’язок»[1].
Спостерігалася й відповідна реакція уряду на поширення випадків ухиляння: поступове скасування обов’язків для предводителів, а також посилення контролю за процесом нобілітації представників регіональних станових еліт (в тому числі й козацької старшини) та додаткове обмеження інших соціальних категорій населення в праві набуття благородного титулу. Вже сенатський указ 1818 р. визначав, що особи з низів, які
- ↑ Павловский И.В. О мерах к пресечению дворянам уклоняться от выборной службы // Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. – 1910. – Выпуск 7. – С. 115–117, 121.
