Водночас із означеними вище тенденціями у розвитку імперського законодавства стосовно дворян, у першій половині ХІХ ст. відбувалася остаточна структуризація системи діловодства контрольно-ревізійних владних установ, уточнювались їхні функції та механізм роботи, тощо. Так, у 1802 р. уніфікували законодавство, що стосувалося діяльності Герольдії: її службового апарату («наказуємо бути одному Герольдмейстеру з двома товаришами [заступниками], з яких один повинен знати геральдику»), мети та особливостей роботи («мати точні та вірні дані про дворянські роди всієї імперії»), відомчого підпорядкування канцелярії («перебувати у віданні міністра юстиції, або генерал-прокурора»), а також підтвердили попередні правила щодо вступу в дворянство (наприклад, щоб «свідчення 12-ти благородних осіб приймалося не інакше, як в підкріплення доказів»), запровадили практику звітності Герольдії Сенату та ін.[1].
Разом з тим, указами 1806 р. та 1814 р. визначили, що особи, які опинилися на стадії доведення свого права на отримання дворянського титулу, зберігали б свій податковий статус із записом у ревізійній книзі та не звільнялися б від рекрутської повинності (навіть у тих випадках, коли приймалося позитивне рішення дворянських комісій і справа знаходилася на затвердженні уряду)[2]. Доцільність таких норм, на наш погляд, обумовлювалась наявністю досить великої
- ↑ О правилах для единообразного и успешнейшего течения дел по Герольдии (№ 20608) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXVII (1802–1803). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 454–457.
- ↑ О неосвобождении состоящих в подушном окладе и доказывающих дворянское происхождение, но в оном не утвержденных Высочайшею властью, ни от рекрутства, ни от прочих по государству повинностей (№ 25593) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXXII (1812–1815). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 804–806.
