татських зібрань брали участь і повітові предводителі. Узаконивши цю практику, названий указ офіційно включив до системи дворянських корпоративних органів «збори предводителів та депутатів дворянства». Формально ці зібрання підпорядковувалися тільки Сенату, однак, знову ж таки, губернатор і губернське правління мали право робити їм зауваження щодо затягування чи упущення при розгляді окремих справ, вимагати від них відповідних пояснень і доводити інформацію з коректної ситуації до відома сенатського департаменту герольдії[1]. У цьому ж 1902 р. в усіх губерніях Російської імперії за підтримки держави почали створюватися губернські дворянські каси, метою діяльності яких проголошувалась допомога місцевим спадковим дворянам при сплаті боргів та з приводу різного роду «тяжких подій».
У 1904 р. скасовано право осіб, що отримали дворянство безпосередньо через чин або нагородження орденом, записуватися до родовідної книги тієї губернії, куди вони побажають, навіть якщо не володіли в її межах ніяким маєтком. Відтепер на герольдмейстера покладалися обов’язки ведення єдиної для всієї Російської імперії родовідної книги, куди почали записувати дворян, які не володіли нерухомістю або володіли нею в губерніях, де не було дворянських установ. Сюди ж вносилися й прізвища представників благородного стану єврейської національності, які на підставі попереднього указу (1900 р.) записуванню в губернські дворянські родоводи книг не підлягали[2].
- ↑ Об усовершенствовании дворянских учреждений и пересмотр законоположений о сих учреждениях (№ 21641) // ПСЗРИ. – Собр. 3-е. – Т. XXII (1902). – Ч. І. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1904. – С. 595–598
- ↑ О порядке ведения родословных книг для дворян, не записанных в родословные книги в губерниях (№ 24703) // ПСЗРИ. – Собр. 3-е. – Т. XXIV (1904). – Ч. І. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1907. – С. 608–609.
