На сучасному етапі історичного розвитку з огляду на подолання радянських концептуальних засад, трансформацію, яку пройшло дворянство протягом півстоліття після скасування кріпацтва, варто оцінювати не лише, і не стільки як «занепадом», а співвідносно з тогочасними явищами, з скороченням абсолютної і відносної площі земельної власності, а й характеризувати як «прояв здорової здатності пристосовуватися до радикально змінених соціальних і економічних обставин»[1]. Втім, у цьому відношенні домінуючим є фактор оцінки матеріального добробуту в залежності від інтегрованості в традиційну систему поземельних відносин. Натомість можливості самореалізації в політичній сфері багато в чому продовжували залишатися незмінними, особливо в контексті постреволюційних (після 1907 р.) і планів уряду та імператора зміцнити самодержавну владу.
- ↑ Там же. – С. 308.
