Описана процедура, перш за все, що стосується «участі» у виборах предводителів місцевої адміністрації, засвідчує високий рівень залежності дворянства від чернігівського губернатора та контроль останнім вказаного процесу на кожному із етапів. Така ситуація була характерною для всієї Російської імперії і переконливо доводила єдність влади та «благородної» частини суспільства.
Потреба в проведенні губернської реформи остаточно змусило імперську владу визнати українську старшину як дворянство. Статут для губерній вимагав введення виключно дворянського контролю над багатьма урядовими канцеляріями, окремої судової системи для знаті та місцевих дворянських зібрань, які обирали своїх предводителів і розв'язували місцеві проблеми[1]. Ці функції навряд чи можна було виконувати без залучення на свій бік української старшини. Внаслідок цього давнє твердження про те, що «в Малоросії немає жодних дворян», втратило свою актуальність, і основна частина верхівки козацтва порівняно швидко перетворилася на дворянство[2]. Як і повсюди в імперії, «благородство» виводилося передусім від чину на державній службі. Колишні урядовці Гетьманщини, які продовжували службу, отримали відповідні ранги, що автоматично означало при рівняння до дворянства. Для формального оформлення цього необхідно було лише надати документальні підтвердження про «благородне походження».
Як зазначив історик З. Когут, за відсутності чітко сформульованого законодавства про входження української старшини
- ↑ Учреждения для управления Губерний Всероссийские Империи (№ 14392) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XX (1775–1780). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 229–304.
- ↑ Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии: Превращение козацкой старшины в дворянство // Киевская старина – 1897. – № 1. – С. 18, 26.
