фікованих генеалогій і підроблених документів[1]. У межах Правобережної України навіть налагодили стабільні виробництво та продаж кандидатам у російське дворянство фальшивих генеалогій і грамот. Кількість дворян зростала дуже швидко і вже в 90-х рр. XVIII ст. досягла 23–25 тисяч.
Складно більш-менш точно визначити кількість осіб «шляхетного походження» на теренах колишньої Гетьманщини. Так, А. Романович-Славитинський назвав нереальну цифру в 100 тис.[2]. Його твердження ґрунтуються на оцінках анонімного автора праці початку XIX ст. Однак, варто враховувати ту обставину, що наведені дані невідомо звідки взяті, без означення офіційного джерела. Крім того, автор в це число включив і дрібних чиновників, яким не надавалось право на спадкове дворянство, а тому, в кращому випадку, могли отримати довічний персональний ранг. До того ж, анонімний автор висміяв всіх дрібних претендентів з їхнім непомірним бажанням отримати дворянство.
Оскільки дворяни не підлягали оподаткуванню, то їх часто не включали до тогочасних переписів населення. Статистика щодо дворян, як правило, ґрунтується на матеріалах губернаторських донесень і топографічних описів. Перші з них, що докладно подають кількість дворян у Гетьманщині, були проведені наприкінці 1790-х рр. На підставі топографічних описів і донесень губернаторів, В. Кабузан і С. Троїцький дійшли висновку, що 1800 р. на теренах колишньої Гетьманщини мешкало 18 599 дворян чоловічої статі[3].
- ↑ Ефименко А. Малорусское дворянство и его судьба // Южная Русь: Очерки исследования и заметки. В 2 т. – СПб., 1905. – Т. 1. – С. 186.
- ↑ Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права. – СПб: Типография Министерства внутренних дел, 1870. – С. 107.
- ↑ Кабузан В.М., Троицкий С.М. Изменения в численности, удельном весе и размещении дворянства в России в 1782–1855 гг. // История СССР. – 1971. – Т. 4. – С. 167–168.
