Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Для порівняння, звернемось до аналогічних даних по Новгород-Сіверському намісництву станом на 12 грудня 1790 р.:

– до 1-ої частини родовідної книги записано 858 родів;

– до 2-ої – 3702 роди;

– до 4-ої – 1375 родів;

– до 6-ої – 1323 роди[1].

Як бачимо, співставно до матеріалів Чернігівського намісництва, понад 50% від загальної кількості родів складало саме «військове дворянство», що додатково підтверджує питому вагу представників колишньої козацької старшини серед досліджуваної соціальної категорії населення Лівобережної України кінця XVIII ст.

Станом же на 1795 р. було зареєстровано лише 12 597 «благородних без всякого сумніву». Претензії решти 10 105 «оподаткованих» або взагалі відкинули, або ж вимагали додаткових доказів шляхетства, внаслідок чого більшість з них так і залишилась не визнаною дворянами. Водночас вказані 12 597 «благородних без всякого сумніву» також мали певні труднощі. Зокрема, у Новгород-Сіверській і Київській губерніях вони не потрапили у податкові реєстри (перепис 1795 р.), однак значились у такому реєстрі Чернігівської губернії; 2 626 осіб, що довели своє шляхетство, залишилися оподаткованими 1803 р. (згідно з розпорядженням Сенату про те, що місцева адміністрація не має права змінювати податкові реєстри). Відтак, багатьох «благородних», яких раніше викреслили з реєстрів, записали до них знову[2].

Після зменшення кількості оподаткованих осіб, яким дозволили вступити у дворянство, було ускладнено процедуру отримання статусу дворянина. Зокрема М. Кречетніков з 1792 р. почав штрафувати осіб, чиї претензії на дворянство

  1. Там само. – Арк. 30.
  2. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. – К.: Основи, 1996. – С. 218–219.