Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мірою штучно кількість кандидатів на цей титул досить пильним і тривалим розглядом їхніх документів. Однак, як свідчать архівні справи, в окремих випадках бажання отримати дворянські пільги супроводжувалося зростанням і поширенням бюрократичних помилок, які дозволяли зацікавленим особам «обходити» існуючі норми доказів. Як переконливий приклад цьому, можна навести «справу Івана Врублевського», якому київські дворянські збори видали дозвіл на отримання титулу. Проте, у ході аналізу наданих претендентом документів спеціально створена Центральна комісія з ревізії дій дворянських депутатських зборів Київської, Волинської та Подільської губерній з’ясувала: законних підстав недостатньо для позитивного рішення, а тому ухвалила постанову про знищення «фальшивої» грамоти. Причиною такого некомпетентного рішення київських зборів визнано «безлад», що на них існував у ході проведення. Також зазначимо: Центральна комісія надіслала запит до Липовецького повітового земського суду із ухвалою про скасування грамоти, однак звідти повідомили про пожежу, яка нещодавно сталася і власне вже її знищила. У ході службового розслідування ця інформація не підтвердилася, і, як результат, чиновники суду отримали «сувору догану», а сам документ, у якому йшлося про право І. Врублевського на отримання дворянського титулу, був вилучений[1].

Описаний нами випадок слід розглядати як виняток, ніж тенденцію, оскільки непомірне і неконтрольоване поповнення дворянства зумовлювало, перш за все, суттєві фінансові недоотримання для імперської казни.

Аналіз процесу нобілітації козацької старшини засвідчив, що схожі процеси, з усіма їхніми негараздами, відбувалися й стосовно ряду інших регіональних станових еліт, зокрема, польської шляхти, бессарабських «бояр», остзейського лицарства, таврійських мурз та ін. У результаті спостерігалося загальне збільшення кількості дворянства Російської імперії, що

  1. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 676, арк. 1–1-зв.