ця тричленна стратифікація, була властива й всім іншим станам, лише критерії стратифікації були іншими. При цьому аж до скасування кріпосного права в 1861 р. основним показником матеріальної заможності дворянства були не розміри земельної власності, а число селян-кріпаків[1].
Перші більш-менш повні і точні відомості про дворянство відносяться до 1858 р. Згідно з ними, особистих і спадкових дрібнопомісних дворян, що складали нижчу страту дворянства, налічувалося 614,3 тис., або 69,1% всього дворянства; середньопомісного дворян, які належали до другої страти, – 164,5 тис., або 18,5%; великих дворян, що складали вищу страту, – 110 тис., або 12,4%. Нижчій страті належало 3,2% всіх кріпаків, середній – 15,8%, вищій – 81% всіх кріпаків.
Характерно, що середня страта дворянства була нечисленною; вища – ще менш чисельною, однак в її руках зосереджувалася левова частка всіх земельних багатств і кріпаків. Серед бідного дворянства спостерігалося досить значне число декласованих елементів, які ніде не служили, не отримали ніякої освіти, не мали кріпаків, втратили дворянську гідність і за своїм становищем наблизилися до селянства. Так, за приблизним підрахунком Міністерства внутрішніх справ, таких осіб налічувалося в 1846–1847 рр. до 109 тис. чоловічої статі[2]. Декласування дворянства завжди представляло проблему для уряду. Власне і безуспішне запровадження майорату імператором Петром I було покликане зупинити процес збідніння привілейованого стану.
Стосовно чисельності дворянства, то у його середовищі постійно існував значний природний приріст, лише трохи менший, ніж в середовищі селян і міських станів. Незважаючи на це, в
- ↑ Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: В 2 т. – 3-е изд., испр., доп.. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2003. – Т. 1. – С. 86.
- ↑ Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.: Мысль, 1958. – С. 43.
