Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Дурень і смерть. Переклад Осип Роздольський. 1921.pdf/11

(Коли він іде до дверей праворуч, тим часом тихенько розгортається запона і в дверях стає Смерть зі смичком у руці та скрипкою за поясом. Вона спокійно дивиться на Клявдія, що, вжахнувшись, відскакує назад).

Безумний, невимовний жах мене пройма!
Чом ти, музико, так чарівно грав,
А глянути на тебе — судорга зайде
Й за горло стисне й волос дуба стане?!
Геть відціля! Ти смерть. Чого тобі тут треба?
Боюсь тебе. Йди геть! Скричать несила,

(Падаючи):

Із ніг валюся, духу не стає у мене!

Хто кликав, хто впустив тебе сюди? Геть відси!

СМЕРТЬ

Устань! Покинь цей острах, спадщину батьків!

Я не страховище, я не кістяк!
З родини Діоніса та Венери,
Могутній бог душі стоїть перед тобою.
Коли в гулящий час, в вечірню літню пору,
Повітрям злотосяйним лист на землю злинув —
То від мойого подиху ти стрепенувся,
Що сонно круг усього спілого віта;
Коли бурхлива хвиля теплих почувань,
Тремтючи, душу залила твою,
Коли в раптовому здриганні
Безкрає рідним об'явилося тобі
Й коли ти, у великий круговий танок
Пірнувши, світ увесь прийняв за свій:
У кожную великую годину,
Що жахом пройняла твою земну подобу —
То я торкнув тебе у глибині душі
Своєю силою таємною, святою.

КЛЯВДІО

Кінчай! Я кланяюсь тобі, хоч на душі

Холоне.

(За малу хвилину):

 Та чого це ти прийшов до мене?

СМЕРТЬ

Прихід мій, друже, завжди значить лиш одно!

КЛЯВДІО

Та в мене скількись часу ще до того!

Ти зваж лиш: поки лист спаде на землю,
Свій сік увесь він виссе до останку!
Мені до того ще далеко: я не жив!

СМЕРТЬ

Ти ж, як усі, свою пройшов дорогу!

КЛЯВДІО

Як квіти вирвані з лугів

Пливуть із темною водою,