Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Дурень і смерть. Переклад Осип Роздольський. 1921.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Так юні дні мої пливли
Й ніколи я не знав, що це вже значить жити.
А потім… станув я біля воріт життя
Й тривога й жах мене взяли й палка надія,
Що от-от дивним дивом серед туч грізних
Вони навстяж розступляться передо мною.
Не так прийшло… і враз серед життя самого
Стояв я, без вогню святого в серці,
Й себе не тямив і бажань своїх найглибших,
Неначе чаром спутаний непереможним.
Запаморочений густою тьмою,
Похмурий, з нехіттю й розладдям у душі,
З притупленими почуттями й серцем кволим,
Ні до якого діла цілого нездатний,
Ніколи ввесь я не горів, ніколи хвилі
Могутні почувань мене не заливали,
Ніколи на своїм шляху не стрів я бога,
Що з ним змагаємось, аж нас благословить.

СМЕРТЬ
Що дано всім, дістав і ти:

Життя земне, щоб по земному жить.
В усіх вас дух живе тривкий у серці,
Що має в світу цього мертвеє безладдя
Вдихнуть життя взаємні зв'язки
Й сад-виноград вам учинить із нього
Для творчости, для щастя й горя. Й бідний ти,
Коли аж я тобі казать це мушу!
Ви в'яжете й самих вас в'яжуть,
В жарі й духоті розцвітається життя.
Зморені й приспані сльозами,
Жадні, як перш, і туги повні та зневір'я,
Задихані й палкі життя жагою…
Та спілі всі, в мої ви хилитесь обійми.

КЛЯВДІО
Та я не спілий ще, мене лиши.

Ридать безглуздо я не стану вже, як досі —
За земну скибу цупко ухоплюсь,
Я ввесь горю палким життя жаданням.
Страшна тривога розрива старії пута:
Тепер я чую — я ще можу жить!
Я чую це по пориванні цім безкраїм:
Всім серцем можу я пристать до справ земних.
О, ти побачиш, не тваринами німими
Мені вже будуть люди, не ляльками!
До серця мого промовлятиме все людське,
Я вникну в радощі людей і в їхні муки.
Я щирости навчусь, підвалини
Всього життя… я так до нього приладнаюсь,
Що зло й добро мене усього заполонить