ДІЄВІ ОСОБИ:
| СМЕРТЬ |
|
|
| КЛЯВДІО, шляхтич
|
| ПОКОЙОВИЙ, його слуга
|
| Клявдієва МАТИ |
 |
мерці
|
| Клявдієва ЛЮБКА
|
| ПРИЯТЕЛЬ з молодих літ
|
|
Дім Клявдія. — Костюм двадцятих років минулого століття.
Кабінет Клявдія, в стилі ампір. В глибині сцени ліворуч і праворуч великі вікна, в середині скляні двері на балькон, звідкіль висючі дерев'яні сходи ведуть у сад. Ліворуч білі двійні двері, праворуч такі ж самі у спальню, заслонені зеленою оксамитною запоною. Біля вікна ліворуч бюро, перед ним крісло з поруччями. Біля стовпів шафи зі скляними дверми, повні виробів старовинного мистецтва. Біля стіни праворуч темна різьблена скриня ґотської роботи; над нею старовинні музичні струменти. Затемнілий, сливе чорний малюнок італійського мистця. Основне тло шпалірів ясне, майже біле; штукатура та золото.
КЛЯВДІО
(сам один, сидить біля вікна. Вечірнє сонце).
У сяйві мріють крайні гори, во́гким
Повітря соняшного скливом оповиті,
А поверх гір пливе алябастрово-сизий
Хмарин віночок з золотими берегами:
Отак достоту давнії мистці
Малюють хмари і мадонну понад ними.
По збочі стелиться хмар голубії смуги,
А тінь гори сповила всю долину
Й лугів блискучу зелень потьмарила;
Та шпиль ще промінем останнім сяє.
Які ж близенькі стали серця мого тузі
Самітні жителі тих полонин розлогих,
Що їм майно, своєю придбане рукою,
За любую знемогу тіла платить!
Чудовий буйний вітер, що уранці
Біжить босоніж степом запашним,
Зі сну їх будить; бджоли дикії гудуть
Довкола, а ярке повітря боже мліє.
Природи світ — щоденне їхнє діло,
З живця природи всі бажання їх течуть,
В ігрі навперемінній свіжих сил і втоми
Струмком живим пливе все їхнє щастя.
|
