Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Дурень і смерть. Переклад Осип Роздольський. 1921.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Й життя та серце заступило: лопотючим
Роєм невблаганих гарпій ви оточили
Мене довкола й кожний паросток зелений
Біля джерел води живущої зжирали…
І так я вже в усьому штучному згубився,
Що й сонце бачив мертвим оком і не більш,
Як мертвим ухом чув: в одно проклін
За мною тягся дивний, що ніколи зовсім
Не бувши несвідомим, ні цілком свідомим,
З марною втіхою й малим стражданням
Я вік свій пережив мов книжку, що одного
Ще в ній не тямиш, другого уже й не тямиш,
Що аж за нею ум шука життя. А що
Тривожило чи тішило мене, ніколи
Себе воно мені не визначало, лиш
Оманний вид прийдешнього життя
Й буття повнішого порожній образ.
І так я в горю й радощах усяких
З привиддями в одно тривожно бився,
Всі поривання не спожиткував, а збавив,
У сні туманнім, що нарешті світ настане.
І озирнувся я й споглянув на життя:
Ні швидкість тут, щоб до мети добігти,
Ні в боротьбі хоробрість не поможе;
Ні горе смутку не несе, ні щастя втіхи;
На запит без пуття йде відповідь безглузда;
З порогів темних сон туманний вирина,
А щастя — все: вітрець, година, хвиля!
З цією мудрістю й гірким розчаруванням,
Втомивши серце горде, у відречення
Пірнув я безнадійне й так без скарги
Живу в цім місті, в цих кімнатах день за днем.
Відвикли вже й питать про мене люди,
Вважають, що людина я така ж, як інші.

(Приходить покойовий і кладе на стіл тарілку з вишнями, потім хоче за­чинити двері на балькон).
КЛЯВДІО
Лиши відчинені ці двері — що тебе

Ляка?

ПОКОЙОВИЙ
 Вельможність Ваша певне й не повірять…
(Більш про себе, тривожно):
Тепер вони в альтанці заховались.


КЛЯВДІО
Хто саме?


ПОКОЙОВИЙ
 Вибачайте, я не знаю.

Непевного гільтяйства ціла зграя.