Сей твір, достойники, панї хороші,
що вам сьогодня мають виставляти,
я прочитав.
Мій друг, поет, сам дав менї його.
Я раз зійшов по сходах в нашім замку,
де висять в тиші образи старі
із гербами та гаслами палкими,
де я так мучу ся усе думками
зворушений до слїз і наче пяний
красою цих чужих, чудових див…
Я станув перед образом Інфанта.
Він молодий помер так вчасно, нагло…
Говорять, що подібний я до нього, —
тому все радо перед ним стаю,
дивлюсь на мій кинжал і сумно
всміхаю ся, — бо й він на образї
з кинжалом — легко, сумно усміхнений…
Вечірні тїни стелять ся докола
і марить ся менї, що я Інфант,
давно вже ме́ртвий і смутний Інфант…
Аж в тім я чую тихі, легкі кроки,
дивлю́сь — до мене йде мій друг, поет.
