Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


стиснути руку; але, не зважаючи на цей несподіваний вияв поважання, старий Таде не витяг своєї руки з-під тужурки.

— Справді, мій капітане, — говорив далі Таде, відступивши на кілька кроків, в той час як д’Оверне втопив у нього свій зір, повний невимовного суму,—я дійсно плакав той незабутній раз; треба сказати, що ця людина заслужила на подібні сльози. Правда, це був чорний, він був негр, але ж і гарматний порох чорний і... і...

Добросердий сержант, може, і хотів би ясно висловити своє порівняння. Може, і була в тім якась аналогія, що йому подобалась, але передати він її не вмів, і, спробувавши кілька разів узяти „на приступ“ свою ідею, як генерал, що не може взяти часом фортифікованого плацдарму, він несподівано „зняв облогу“ й мовив далі, не зважаючи на усмішки молодих офіцерів, що його слухали:

— Скажіть, мій капітане, ви, напевно, ще пам’ятаєте цього бідолашного негра. В ту мить, коли він засапавшись прибіг на те місце, де стояли його десять товаришів? їх треба було неодмінно звязувати. Я тоді командував. А він, усіх їх порозвязував, щоб самому стати на їхнє місце, хоч вони на те зовсім не згоджувались. Але його годі було умовити. О! яка непереконана людина. Це був справжній гібралтарець. А потім ще,

18