тюрбаном на голові на кшталт багатих колоністів, підійшов до Біасу. Жах відбивався на його обличчі.
— Ну, що ж? — промовив генералісимус півголосом, — що скажете? Що з вами, Ріго?
Це був той самий начальник мулатів з Каєса, якого прозвали з того часу генералом Ріго. Людина хитра, хоч і з невинним виглядом, людина жорстока, хоч і ніби повна милосердя.
— Генерале, — відповів Ріго (він говорив це тихо, але я, стоячи біля Біасу, все чув), — он там на межі табору є посланець від Жана Франсуа. Букмана щойно вбито в бою при боротьбі з де-Тузаром; і біли мали виставити його голову як трофей посеред міста.
— І тільки? — промовив Біасу, і його очі відбили таємну радість, що кількість начальників зменшується, тимчасом, як його впливовість росте.
— Посланець Жана Франсуа, крім того, мусить передати вам листа.
— Добре, — відповів Біасу. — Але покиньте обличчя покійника, мій любий Ріго.
— Отже, ви не боїтесь, генерале, того впливу, що матиме на вашу армію подібна звістка?
— Ви не такий тихий, як видаєтесь, Ріго, — перебив його начальник, — але ви побачите
