Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/151

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

і скреготали зубами, показуючи кулаки нещасному полоненому.

— Генерале, — сказав один мулат, що висловлювався ясніше, ніж инші, — це білий, його треба вбити.

Бідний плантатор з допомогою жестів і криків кінець-кінцем дав почути свої слова.

— Ні, ні, добродію генерале. Ні, брати мої, я не білий. Це страшний наклеп. Я — мулат, людина мішаної крови, як і ви, син негритянки, такої, як ваші матері та сестри.

— Він обманює, — казали осатанілі негри. Це білий. Він завжди ненавидів чорних і мулатів.

— Ніколи, — заперечив бранець. Я білих ненавиджу. Я один із ваших братів. Я завжди казав разом із вами: „Негри, — це білі, а білі — то негри“. („Негри — хазяї, а білі — раби“).

— Ні, ні, — кричала юрба. — Убити, убити.

Нещасний весь час белькотів:

— Я мулат, я з ваших…

— Де ж доказ?, — холодно спитав Біасу.

— Доказ у тім, — нестямно сказав полонений, — що білі завжди мене ненавиділи.

— Може, і так, — заперечив Біасу, — але ти — нахаба.

Якийсь молодий мулат жваво звернувся до колоніста.

— Білі тебе ненавиділи, правда; але ти удавав, що ненавидиш сам мулатів, до яких