— Який, генерале мій, який? — сквапно запитав його колоніст. — Я готовий.
— Ось який, — сказав холодно Біасу. — Візьми цього стилета й заколи своїми руками цих двох білих полонених.
Говорячи так, він указав зором і рукою на нас.
Колоніст із жахом відступив на крок перед стилетом, що його подавав йому Біасу із своїм пекельним усміхом.
— Ну, що ж? — запитав негр. — Ти вагаєшся? Проте це єдиний тільки засіб довести як мені, як і моїй армії, що ти дійсно не білий і що ти з наших. Ну ж, ну-бо насмілься, а то ти тільки час мені гаєш…
Очі полоненого забігали, як у божевільного. Він зробив крок до кинжала, руки йому впали, і він одвернув голову. Тремтіння трусило йому все тіло.
— Ну-бо, швидше! — гукнув Біасу з виразом гніву й нетерплячки. — Я кваплюся. Обирай: або заколоти їх власноручно, або вмерти самому.
Колоніст стояв остовпілий і тероризований.
— Гаразд, — промовив Біасу, повернувшись до негрів, — він не має бажання зробитися катом, тоді він стане мучеником. Я бачу, що це — білий; ведіть його геть, гей ви!..
Чорні наблизились до полоненого, щоб його схопити. Цей їхній рух зненацька збудив
