білі бандульєри з шаблюкою, вложеною в піхви, в подертих штанях та з ногами, вкритими болотом?
— Наш генерале, — відповів негр, — це не моя провина. Мені доручив великий адмірал Жан-Франсуа понести вам вість про смерть начальника англійських негрів маронів — Букмана; і якщо одежа моя розірвана, якщо ноги мої в болоті, так це через те, що я біг, мов скажений, щоб раніше сповістити вас, але мене затримали на границі табору, і…
Біасу насупив брови.
— Річ іде не про це, гавахо, а про твою нахабну присутність у такому виді на параді. Припоручай тепер свою душу святому Саба, дияконові, мученикові, твоєму патронові.
Іди тепер на розстріл.
Тут я знов дістав доказ морального впливу Біасу на повстанців. Нещасний, що дістав приказа самому йти на розстріл, не випустив і пари з уст. Він тільки схилив голову, схрестив руки на грудях, тричі вклонився своєму невблаганному судді і, ставши на коліна перед ворожбитом, що дав йому одпущення гріхів, вийшов потім із печери. Кількома хвилинами пізніше вибух із мушкетів довів Біасу, що негр послухався і вмер.
Тоді начальник, позбавившись небезпечної людини, звернувся до Ріго з радістю в очах
