молодого дня, це світло гіпнотизує вас і присипляє ваш протест, ваші рухи, ваші надії… Люди, речі, факти проходять перед вами мов якесь марево з фантастичними формами і рухаються наче ві сні. Все видається зміненим на обрії нашого життя — і атмосфера, і перспективи. Але ще довгий час проходить, поки ми забудем осяйну картину минулого щастя, що йде слідком за нами і становиться посередині між нашим минулим, таким хорошим, і між тяжкою сучасністю, міняє забарвлення всього сучасного й надає йому фальшивого освітлення. Тоді все, що існує, нам видається неможливим і абсурдним; ми ледве довіряємо фактові, що ми живемо, бо, не знаходячи округ нас нічого з того, що складало наше життя, ми починаємо не розуміти, як усе це могло щезнути й не поволікти нас разом за собою й чому з усього життя залишились тільки ми. Якщо це становище надто сильне в душі й надто довго продовжується, то воно переходить у божевілля, порушуючи рівновагу думок, стан, може, і щасливий, підчас якого все життя для нещасного здається маривом, що всередині його стоїть він сам, як не людина, а привид…
Я сам не знаю, панове, навіщо викладаю вам усі ці думки. Це не речі до знання і до
