Його негайно послухались. Мої шість вартових в одну мить перерізали мої пута. Я підвівся й випростався вже зовсім вільний, але зупинився нерухомо; здивування на цей раз знов завадило мені будь-що зробити.
— Це ще не все: — промовив тоді П'єро і, вирвавши з рук одного негра кинжал, подав мені його і сказав; — Можеш себе задовольнити. Не дай бог, щоб я та віднимав у тебе право розпоряджатись моїм життям. Ти його врятував тричі; тепер воно — твоє; вдар кинжалом, якщо хочеш ударити. В його голосі не чути було ні докору, ані гіркого почуття. Голос був сумний і зрезиґнований.
Цей шлях помсти, досить несподіваний, указаний мені тим, кого я шукав, видався мені надто незрозумілим і легким. Я зненацька відчув, що і всієї любови моєї до Марії, і всієї ненависти до П'єро — не досить, щоб змусити мене заколоти людину; до того ж якийсь голос у мойому серці кричав мені, що хто зробив злочин проти когось і почуває свою провину, не стане так шукати собі кари та смерти від руки супротивника. Чи признатися вам щиро? Було щось в імпозантному вигляді цієї людини, що впливало на мене самого мимо всякої моєї волі в цю мить. Я відштовхнув кинжал.
