Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/184

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Не я невдячний, а ти.

— Так от кажи, — знов зарепетував я роздратовано. — Де Марія?

— Не тут, не тут, — відповів він мені. — Тут нас підслухують. Та й ти не пойняв би мені віри на слово. До того ж не можна так гаяти часу. Ось уже розвиднюється і мені треба тебе звідси забрати. Слухай. Усе скінчено, якщо ти сумніваєшся в мені; і ти добре зробиш якщо заколеш мене, але пожди ще трохи раніш, ніж здійснити те, що ти звеш помстою. Спочатку я тебе визволю. Ходи за мною; підемо до Біасу.

Цей спосіб говорити й робити ховав у собі для мене якусь тайну, і мені годі було її зрозуміти. Не вважаючи на все моє упередження проти ції людини, голос його завжди змушував тремтіти якусь струну в моїм серці і знаходив собі в ньому відгомін. Чуючи його, я все був під його чарами…

Кінець кінцем мені стало ясно, що в моїй душі почуття помсти бореться з ніжністю до П'єро, і недовір'я змагається із сліпою вірою в нього. Я пішов услід за ним.

XLI

Ми вийшли з округи негрів Морн-Ружа. Мені дивно було йти вільним посеред цього табору диких, що напередодні здавались мені