відчув себе ураженим і схвильованим з приводу цього.
— … І що ж, — казав далі П'єро. У вас є в таборі якийсь ворожбит, якийсь шарлатан, точнісінько оцей Ромен-ля Профетес. Я не сумніваюсь ані трохи в тім, що коли вам потрібно вести в бій армію, зложену з найрізноманітніших племен, то для неї треба мати звязок між усіма елементами, але, будь ласка, шукайте того звязку не в звірячому фанатизмі та не в чудернацьких забобонах. Вірте мені, Біасу: білі не такі жорстокі, як ми. Я бачив не раз, як плантатори захищали життя своїх невільників; я правда, певен того, що це для них не було питанням людського життя, а тільки питанням грошей; тут, принаймні, хоч матеріальний інтерес надавав їм гуманности. Не будьмо ж менш милосердими за них, — це теж у наших інтересах. Чи ж стане наша справа святіша та справедливіша через те, що ми різатимемо жінок, душитимемо дітей, мучитимемо дідів, палитимемо колоністів у їхніх домах? Тимчасом з оцього складаються що-дня наші подвиги. Чи потрібно ж, скажіть мені, Біасу, щоб єдиним слідом нашого походу лишалися пожежі та сліди крови?
Він замовк. Блиск його очей, відтінок його голосу, надавали його словам такої сили впливу та авторитетности, що перечити
