йому було не можна. Як у лиса, спійманого левом, косий, спущений у діл зір Біасу доводив, що цей ватаг шукає, якою б хитрістю вивернутися з-під влади ції сильної людини…
Поки Біасу думав, той самий Ріго, що напередодні спокійно дивився на найтяжчі вбивства, почав удавати, що він обурюється всіма обчисленими в промові злочинами, й від часу до часу зауважував з лицемірним подивом:
— О, боже мій! і що то є народ, коли він оскаженіє!..
Тимчасом гомін надворі все дужчав, і це, здавалось, турбувало Біасу. Пізніше я довідавсь, що то були негри Морн-Ружа з їхнім хвилюванням з приводу повороту їхнього начальника та з бажанням будь-що йому допомагати в розмові з Біасу, незалежно від змісту тих переговорів. Ріго сповістив про це Біасу; їхнє побоювання непорозумінь спонукало цього хитрого ватажка на певного роду поступки П'єро.
— Альтеза, — промовив він обурено, — якщо ми надто суворі до білих, то ви надто суворі що до нас. Ви надарма обвинувачуєте мене в насильствах, виявлених потоком; цей потік мене поніс за собою, але кінець-
