Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/205

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
XIV

Радість, викликана на його обличчі першими виявами відродженої дружби, швидко зникла з його очей. Його риси набрали знов виразу якогось особливого смутку й енергії.

— Слухай, — сказав він мені холодним тоном. — Мій батько був королем в Каконго. Він судив своїх підданців на порозі своїх дверей і за кожним винесеним присудом випивав, звичаєм, повну чашу пальмового вина. Ми жили щасливі й могутні. Прийшли європейці; вони мені дали нікчемне знання, що тебе вразило. Їхній начальник був еспанський капітан. Він обіцяв мойому батькові багато країн, ширших за його, і білих жінок, тоді мій батько послідував за ним із своєю родиною… Брате, вони нас продали!

Груди негра напружились, очі його заблищали; він машинально переломив молоденьке чашкове дерево, що росло коло нього, і казав далі, зовсім не звертаючись до мене:

— Володар Каконгійського краю дістав собі хазяїна, а його син став гнути спину, як простий невільник, над борознами Сан-Домінґо. Молодого лева розлучено з батьком, щоб можна краще його муштрувати. Чоловікові відняли жінку, щоб оддати її иншому, і з'єднати їх з чужими людьми ради власних вигод. Малі діти стали шукати матери, що