їх згодувала, і батька, що купав їх у потоках; та найшли замість них варварів і тиранів, і відтоді спали тільки там, де належить лежати псові.
Він замовк. Його губи ворушились, не вимовляючи слів, а зір був втоплений в одну точку й божевільний. Він мене раптом схопив за руку.
— Брате, чи чуєш ти, мене продавали різним хазяям, як свійську тварину. Ти пам'ятаєш про смерть Оже; в той день я побачив батька. Слухай: я уздрів його в колесі. — Мене пройняла дріж. Він додав. — Жінку мою зроблено повією між білими. Чуєш, брате? Як вона вмирала, то прохала мене помститися на них. І, чи сказати тобі, я завинив перед нею, бо полюбив иншу. Але лишімо це…
Всі мої благали їх визволити й помститись за них. Раск носив мені від них вісті.
Я не міг їх вдовольнити: мене самого вкинули в тюрму твого дядька. І той день, як ти виборов у свого дядька свободу, я пішов виривати дітей моїх з рук лютого хазяїна… Прийшов… Брате, останній з онуків короля Каконго щойно сконав під батогом білого, всі инші повмирали раніш.
Він зупинився й запитав мене холодно:
— Брате, що б ти на моєму місці зробив?
Ця страшна повість сповнила моє серце жахом, я зробив, замість відповіли, загрозливого
