Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/242

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

і я боровся з карликом з усією енергією, яку тільки можна виявити, провадячи рівночасно розмову в такий мент. Від часу-до часу я напружував груди й гукав так сильно, як тільки міг: „Бюґ-Жарґалю!“ Але гуркіт водоспаду і віддаленість подавали мені мало надії на те, що він мене почує.

Тимчасом карлик, що зовсім не ждав мого опору, подвоїв свої скажені сіпання. Я починав тратити сили, хоч боротьба ця продовжувалась далеко менше часу, ніж мені треба на те, щоб розповісти вам про це. Нестерпуча напруженість м'язів майже паралізувала мені руку; зір затьмарювався; неясні червоні круги танцювали перед очима; страшенний шум і дзвін наповнював вуха; чув, як тріщить під карликом коріння, готове обломитися, як сміється гадина, що ось-ось упаде, і мені здавалось, ніби ревуча безодня наближається сама до мене…

Раніш, ніж віддатись на волю втомі та одчаєві, я спробував ще раз, востаннє, прокричати „Пробі“; зібравши всі свої сили, я вигукнув голосно, як тільки міг; „Бюґ-Жарґалю!..“ Мені відповіло гавкання. Я пізнав Раска й підвів очі. Бюґ-Жарґаль та його собака стояли над дірою. Не знаю, чи почув він мій голос, чи, може, якась тривога привела його сюди. Він побачив, у якій я небезпеці.