За якусь хвилю він підвівся дуже схвильований і вийшов з паланки. Сержант і пес пішли йому вслід.
— Присягаюся, — скрикнув Генрі, що тут то справа й підходе до катастрофічного кінця. Я буду дуже засмучений, якщо Бюґ-Жарґалеві трапиться якесь нещастя; це була не аби-яка людина.
Паскаль одняв од рота шийку своєї пляшки, обвитої солом'яним плетінням, і сказав:
— А я б хотів за двадцять копиків „Опорто“ подивитись, як він переді мною спустошить налитий до вінця кокосовий горіх за один раз.
Альфред, що мріяв про щось, бринькаючи на гітарі, спинив свою гру й попросив Генрі, щоб той підвязав йому аксельбант; він додав:
— Цей негр мене дуже цікавить. Тільки я й досі не смів запитати в д'Оверне, чи він знав також пісню „la hermosa Padilla“.
— Біасу далеко цікавіший, — заговорив Паскаль, — його вино в міхах, мабуть, не дуже смачне було, але все ж це була людина, що знала, що то таке француз. Якби я був у нього в полоні, то я б виростив собі довгі вуса і на слово попросив би Біасу під них у заставу хоча б кілька піястрів, як місто Гоа в цього португальського капітана. Запевняю вас, що наші кредитори жорстокіші за Біасу.
