— До речи, капітане, ось чотири луї, що я їх вам винен, — скрикнув Генрі, кидаючи своє портмоне Паскалеві.
Капітан здивовано глянув на свого винуватця, що його швидше можна було б назвати кредитором. Генрі поспішив вернутись до теми балачки:
— Ну, панове, що думаєте ви про повість капітана д'Оверне?
— Що до мене, — мовив Альфред, — то я не дуже уважно слухав, але признаюся, що сподівався чогось цікавішого з уст мрійника д'Оверне. До того ж в цій історії є романс, зложений прозою, а я не люблю пісень у прозі; на який мотив їх співати. Нарешті історія Бюґ-Жарґаля мене нудить; вона надто довга.
— Ви кажете правду, сказав адьютант Паскаль, — це довга річ. Якби я не держав люльки в зубах і пляшки в руці, то ніч би ця була пропаща. До того ж зауважте, що в ній є багато неприродностей. Чи ж можна, наприклад, повірити, щоб ця маненька макака-ворожбит… як там він його називав Абібра, щоб цей ворожбит хотів утопитися сам, аби тільки втопити свого ворога.
Генрі перервав його, осміхаючись:
— Особливо в воді, чи не так, капітане Паскалю. Що до мене, то в оповіданні д'Оверне дуже мене цікавило те, що підчас
