Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


виявити свою любов, я вирішив підстерегти його вночі і засів біля дому, де мешкала Марія, тоді, коли всі на плантації спали. Сховавшись у високій гущавині цукрової трости й озброївшись кинжалом, я чекав. І чекав не дарма. Коло половини ночи залунав меланхолійний, поважний прелюд, що раптом звернув на себе мою увагу. Наче хто підштовхнув мене, бо то була гітара. Та ще й під самісіньким вікном Марії. Осатанілий, зажавши в руці кинжала, кинувся я до того пункту, звідки лунали ті звуки, давлячи ногою тростинні стебла. Раптом я почув, що мене вхопили — і з такою надзвичайною силою, що трудно було цьому повірити; мого кинжала мені вирвано з рук, і він заблищав уже в мене над головою. Рівночасно огняні очі засвітили коло моїх очей, а два ряди надзвичайно білих зубів розкрилися, щоб їх власник міг у скаженстві процідити: „Te tendo! te tendo!“[1].

Більше здивований, ніж зляканий, я марно відбивався від свого велетня - супротивника, і лезо його ножа вже розпороло на мені одежу, але в цю мить Марія, збуджена звуками гітари й шумом під її вікном, саме з’явилась коло вікна. Вона пізнала мій голос, побачила блиск ножа і скрикнула зовсім

37

  1. Я держу тебе, ти мій