Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


серпня. Разом з тим, здогадуючись, що новий закоханий є людина чужа, він звелів охороняти день і ніч дуже строго головний вхід у своїх володіннях.

Після всіх оцих заходів моїх і мого дядька, щоб викрити особу нового закоханого, я задумав зробити ще одну спробу. Я пішов до шатра, що над річкою, і знов настановив у нім той самий порядок, що панував там до приходу закоханого. Квітки, що їх я любив приносити Марії, знов прикрасили це шатро.

Коли настав їй час туди йти, я набив свою рушницю, вложив кулю в середину і запропонував кузині йти не самій, а зі мною. Стара нянька пішла вслід за нами.

Марія, що їй я не сказав про настановлений мною порядок у шатрі, перша туди ввійшла.

— Глянь, Леопольде, — промовила вона, проте, коли переступила поріг свого любого захисту. — Моє гніздечко знов посів такий же розгардіяш, як учора; ось і прикраса твоя розметена, зів’яла — усі квітки твої; але що мене дивує, то це,—додала вона,—що цей чужий поганий букет не зів’яв ще й досі — букет польових нагідок. Дивись — він наче зараз зірваний.

Я застиг з несподіванки й гніву. Дійсно, моя робота цього ранку в шатрі пішла ні-нащо; і нещасні польові квіти заступили

40