Я вже замахнувсь на нахабного карлика, щоб покарати його за ці недотепні жарти, як страшенний крик несподівано почувся з шатра над рікою. Це був голос Марії. Я зриваюсь з місця, лечу, спішу, міркуючи, яке це нове нещастя могло скоїтися з моєю нареченою. Засапавшись, прибігаю в шатро. Страшна картина мене там чекала. Велетенський крокодил, що його тіло наполовину ховалося в високому очереті річки, просунув свою голову в одну з аркад, на яких держався дах будівлі. Кого роззявлена страшна паща зогрожувала небезпекою життя молодому негрові, величезному на зріст, що однією рукою підтримував мертву із страху Марію, а другою намагався всадити лезо зброї в це страховище. Крокодил скажено боровся проти цієї сміливої руки, що тримала його в слухнянстві. В ту мить, як я показався на порозі шатра, Марія радісно скрикнула, вирвалася з рук негра й упала в мої обійми, повторюючи, „Я врятована“.
При цих словах її негр оглядається, схрещує руки на грудях і, зупинивши на дівчині невимовно журливий зір, стоїть мовчки, не звертаючи уваги на те, що крокодил викрутившись із зброї, підбирається до нього й ладен його поглинути. Мабуть, небаром було б уже по негрові, якби не те, що, швидко поклавши Марію на коліна старої няньки,
47
