І Сімурден почав голосніше:
— Двоє є зайвих, Лантенак — для нас, я — для вас. Ось що я пропоную вам, і життя всіх вас буде врятовано: дайте нам Лантенака й візьміть мене. Лантенака буде гільйотиновано, а зі мною ви зробите, що захочете.
— Попе, — закричав Іманус, як би ти дістався до наших рук, ми б спалили тебе на повільному вогні.
— Я згоджуюсь на це, — сказав Сімурден.
І казав далі:
— Ви всі, присуджені до смерти в цій вежі, за годину ви можете врятувати своє життя й бути вільні. Я приношу вам порятунок. Чи приймете ви його?
Іманус гримнув:
— Ти не лише злочинець, а ще й божевільний. Нащо ти нас турбуєш? Хто прохав тебе приходити й говорити з нами? Щоб ми віддали монсеньйора! Чого ти хочеш?
— Його голову. А вам пропоную…
— Свою шкуру. Бо ми оббілували б тебе, як собаку, панотче Сімурдене. Отже-ж, ні, твоя шкура не варта його голови. Іди собі геть!
— Це буде щось жахливе. Востаннє поміркуйте.
Ніч настала під час тієї страшної розмови, що її було чути так в середині вежі, як і зокола. Маркіз Лантенак мовчав і не мішався. Начальники мають цей згубливий егоїзм. Це є право відповідальности.
Іманус вигукнув униз до Сімурдена:
— Ви, люди, що наступаєте на нас, ми вже висловили вам свої пропозиції й годі, ми не будемо нічого в них зміняти. Приймайте їх, инакше буде лихо! Чи ви згоджуєтеся? Ми повернемо вам трьох дітей, що є тут, а ви дозволите нам вийти звідси й даруєте життя нам всім.
— Так, всім, — відповів Сімурден, за винятком одного.
— Кого?
326
