діявол забрав, дикуне! Ну, що тут робити? Я нічого не зможу тут вдіяти.
Він пішов уперед, намагаючися щось побачити і розібрати. Раптом він помітив у сутіні, по-зад середньої колони, довгий стіл і на ньому якісь речі, що невиразно виблискували. Він помацав рукою. То були великі мушкети, пістолі, карабіни, купа огневої зброї, розкладеної в порядку, що, здається чекала тільки рук, щоб схопили її; це був запас, приготований обложенцями для другої фази наступу — справжній арсенал.
— Цілий буфет! — скрикнув Радуб.
І кинувся до столу вражений.
В ту мить він зробився страшний.
Двері, що єднали вищий і нижній поверхи, було видко, що їх було широко відчинено, й вони були недалеко столу, вкритого зброєю. Радуб кинув свою шаблю, схопив в кожну руку пістоля, щоб мати два постріли одразу, й стрельнув з них відразу, навмання, у двері вниз на сходи; потім схопив рушницю й теж вистрілив, потім великого мушкета, набитого дрібним шротом, і знову стрельнув. Мушкет виригнув п'ятнадцять куль і це було подібне до вибуху картечі. Тоді Радуб, відсапнувши, гукнув на сходи громовим голосом: — Хай живе Париж!
Він схопив мушкета, ще більшого за перший, націлив його під покручене склепіння сходів, і чекав.
В приземній залі зчинився невимовний переполох. Такі несподіванки розбивають опір.
Дві кулі з трьох, що вистрілив Радуб, влучили; одна вбила старшого брата Пік-ан-Буа, друга вбила Узара, що був Келенський пан.
— Вони вгорі! — скрикнув маркіз.
Після цього вигуку покинули барикаду. Зграя птиць не розлітається так швидко, як усі кинулися до сходів. Маркіз заохочував до цього втікання.
— Швидче, — казав він. — Мужність полягає тепер в
336
