тяться, в камені, що співають, в камені, що ходять пити вночі до струмка поблизу. Ціла купа казок.
— Але-ж я його обертав того каменя…
— Так, як инші чули його співи. Небоже, Тург твердиня певна й міцна, її легко боронити; але хто розлічував би на підземний вихід, щоб звідти вийти, то був би дурний.
— Але, монсеньйоре…
Старий стиснув плечима.
— Не гаймо часу. Говорімо про наші справи.
Той рішучий тон перепинив напосідання Гальмало.
Старий знов заговорив:
— Провадьмо далі. Слухай. З Ружфе ти підеш до Моншеврієського лісу, де є Бенедісіте, начальник Дванадцятьох. Це теж хороший чоловік. Він промовляє своє «Benedicite», кажучи розстрілювати з аркебузів людей. На війні не треба чулости. З Моншевріє ти підеш…
Він сам себе перебив.
— Я забув про гроші.
Він вийняв з кешені й дав Гальмало до рук калитку й портфеля.
— У цьому портфелі тридцять тисяч франків асигнаціями, так щось, як би три ліври десять су; треба сказати, що асигнації фальшиві, але нефальшиві як раз стільки само варті; а тут, у цій калитці, уважай, сто золотих. Я тобі віддаю все, що маю. Мені вже нічого не треба тут. Врешті, краще, щоб на мені не могли знайти грошей. Я говоритиму далі: З Моншевріє ти підеш до Антрену. Там побачишся з паном Фроте; з Антрену — до Жюпельєр, там побачиш пана Рошкота; з Жупельєр — до Нуар'є там побачишся з абатом Бодуеном. Чи ти пам'ятатимеш все?
— Як отче наш.
— Побачишся з паном Дюбуа Ґюї в Сен-Бріс-ан-Коґль, з паном Тюрпеном в Моранні, то замок-фортеця, і з принцем де Тальмоном у замку Ґонтьє.
85
