ДОН АЛЬФОНСО. Ви бачите, що ви не добре поінформовані. Лишіть мені розпитати. — Капітане Дженаро, ви зробили той злочин?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (у розпачі). Тут душно! Дихати! Дихати! (Вона йде до вікна і проходячи поуз Дженаро, каже йому швидко, зтиха.) — Скажи, що то не ти!
ДОН АЛЬФОНСО (на бік). Вона щось сказала йому тихо.
ДЖЕНАРО. Дон Альфонсо, калябрійські рибалки, що виховали мене й вкинули мене маленького в море, щоб я був дужий і сміливий, научили мене одного закону, який часто ставить у небезпеку життя, але ніколи пошану: — Роби те, що ти кажеш, кажи те, що ти робиш. — Дон Альфонсо, я той, кого ви шукаєте.
ДОН АЛЬФОНСО (повертаючись до дони Люкреції). Ви маєте моє слово коронованого герцоґа, сіньоро.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я маю сказати вам два слова на самоті, сіньоре. (Герцоґ подає знак придверникові й дозірцям, щоб вийшли разом з вязнем у сумежну залю.)
ДОН АЛЬФОНСО. Чого ви бажаєте від мене, сіньоро?
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. То, чого я бажаю від
