тоє много міщан розбрило ся по сьвітї. Одні взявши голку та кілька латок на плечі, помандрували до Бесарабії, Угорщини, до Нїмеччини а то й до Московщини. Були і такі, що ідучи слїдами Лемків, виїзджали в Америку та старали ся тамка добути гроша, щоби по послїднім пожарі піднести своє господарство та ремесло. І справдї не один міщанин, що давнїйше ледви виходив за межу старосамбірського повіту, тепер у сьвітї набирав ся розуму, придивляв ся житю других більше проворних, осьвічених народів, і вертав до дому не тілько з широким знанєм сьвіта і людий і людського житя але і з повною кишенею зароблених гроший.
Микола Кудлич з сином, вертаючи до дому на другий день рано на маленькім гірськім возї, який тягнула одна конина, думав:
— Абож я послїдний! суть люди, що були в ще гіршій бідї та якось з неї вилабудали ся! От хотяй би старий Страшко залїз по шию в жидівську кишеню; жиди забрали остатну хатину; але Бог батько; доросли дїти, пішли у сьвіт, заробили і викупили батьківську хату!
— Гов тпру! — крикнув маленький, пелехатий Бойко на коня, задержавши єго на самій серединї ринку в Старім-Самборі — а от пак панцю, ми вже в містї. — Кудлич скочив з воза, взяв пудло під паху та хотїв, подякувавши господарови за перевіз, іти до дому. Однак під недалеку, нову оцимбровану криницю прийшов бородатий, старий капраль-полїцай в рогачівцї, станув на грубий і широкий камінь та з цїлої сили зачав бити у бубен, перевішений на широкім ремени через плечі. Бубен гудів, теремтїв та дрожав, а капраль лупив двома патиками у него з цїлої сили та
