Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо. 1930.djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лин, то я зараз спроваджу з острова відділ війська, який вас зуміє втихомирити.

Наші промови зробили своє. Всі моряки зложили зброю і голосно каялися, заявляючи: що до всього підюдили їх ті, що остали на острові.

Капітан скочив з товаришами на корабель і роздавши зброю лише певним і вірним собі людям, решту замкнув і поставив варту. Тоді запросив мене до своєї каюти і впавши мені на шию, закликав:

— Чи ви ангел, чи смертельна людина, що Бог вас зіслав мені на ратунок? І як я зможу віддячитися вам за це? Приказуйте, бо ви тут паном!

Я відповів йому, зворушений до сліз:

— Я звичайна людина, якої серце любить справедливість і добрими ділами хоче направити давні провини. Ніякої вдячности від вас не вимагаю, прошу лише одно: Візьміть мене з моїм товаришем на свій корабель і завезіть до рідної землі, за якою я тужу на цім безлюднім острові вже 28 літ!

— О, любий друже! — закликав капітан. — Вас я не лишу і візьму зі собою та щедро надгороджу за цей великий вчинок. Надгородить вас і держава. Та що думаєте зробити з тими злочинцями.

— Їх дайте мені під опіку. Я зроблю так, щоби було справедливо, але крови не хочу проливати і дуже тішуся, що досі без того обійшлося.

З каюти вийшов я, одітий в офіцерський одяг, а коли Пятась побачив мене, не посідався з радости. Я взяв собі ще двох людей з корабля