аж на очі; вшив собі широкі але короткі штани і рід кожуха. На ноги зробив щось подібне до постолів і привязував іх до стіп тимиж мотузками. Вкінці я зробив собі ще й парасолю з патичків і з пальмового листя. Вона знаменито хоронила мене від спеки й дощу, була тільки тому невигідна, що неможна було її складати, — все мусіла бути отворена.
Далі я почав мріяти про те, щоби яким чином освоїти собі бодай одну ляму, та яку птицю, щоби в часі довгих слотливих днів мати в своїй »хаті« живе сотворіння. Крім того я хотів мати трохи молока, бо вже проїлося мені саме печене мясо. Щасливий випадок небаром уже поміг мені здійснити мої мрії. Одного дня я знову поцілив своїм топором ляму, кинувши ним навмання в стадо цих милих звіряток. Я не вбив її, лише ранив в обі передні ноги, так, що вона впала й не могла втікти. Та як-же я здивувався і втішився, коли побачив що біля лежачої лями стоїть одно молоденьке. Воно не втікало, як усі розбіглися і як я приступив до лями. А коли я взяв її на плечі і поніс до печери, воно побігло в слід за мною. Я перевязав лямі обі ноги останками з моєї сорочки, насмарувавши перед тим рану лоєм. Опісля доглядав її і молоде, як міг. Приносив їм трави, і води, а за ведро служила мені скорупа з великої черепахи, яку я раз убив над морем. Звірятка привикли до мене так, що коли я приходив вечером до печери, мале бігло й лизало мені руки, а стара простягала шию, щоби її погладити. Небаром вона виздоровіла і вийшла пастися перед печеру — поза огорожу де могла дістатися — тай
