держить мене тут уже четвертий рік дужим та здоровим і мене не зустріла тут ще ніяка небезпека, то я вірю, що Ти держатимеш мене й надалі в своїй опіці — і може ще коли навернеш мене до моїх любих родичів, у мої рідні сторони!«
Цілий той день провів я на молитві і роздумуванню, сидячи на тому місці, де мене перед чотирома роками викинуло бурхливе море. Цілий той день я здержався від страви і навіть води не пив, наложивши цей піст на себе, як покуту за свої гріхи.
Вечером того дня я прийшов до своєї печери і погладивши, як звичайно, свої лями і свою папугу, ляг на спочинок.
Десь коло півночі збудив мене якийсь нечуваний досі шум і гуркіт на острові. Я схопився та зараз упав, так ходила підімною земля у своїх основах! Землетрус! — подумав собі я, відчинивши стаєнку лямам та взявши папугу на руку, вибіг з печери, бо боявся, що будемо всі погребані живцем. І добре я зробив. Бо тільки що вибіг я з лямами і з папугую на двір, як щось у печері завалилося — саме та частина, де жили мої бідні лями, зісунулася з грюкотом на їхню лежанку. Землетрус тревав добрих дві хвилини і був такий сильний, що я чув, як тріщали дерева і як било об береги зрушене море.
За хвилину все вспокоїлося — та нечайно побачив я нове страхіття. Десь на східному кінці острова — а я був на полудневому — вибухло щось зі страшною силою, мов би сто гармат потрясло повітрям, аж листя посипалося з дерев. Зараз потім озорила ціле небо червона заграва
