Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 11 —

мрії, бо я нїколи не дам тобі на се мого дозволу і благословеня. А коли не хочеш вчити ся, то від завтра перестанеш ходити до школи, а вступиш до склепу. Працюй або вибирай ся з мого дому, бо лїнтая не гадаю довше даром живити. А тепер проч з моїх очий!”

Остра проповідь батька стрівожила мене чимало — ще нїколи не бачив я єго таким сердитим. Всї мої надїї на плавбу до Цейльону розвіяли ся мов сон. Знав я добре, що з батьком нема жартів, тому вже другої днини стояв за вагою у склепі.

Новий труд заняв мене спершу. Кілька тижнів ішло все як найкрасше: мати росла на радощах, батько споглядав ласкавійше. Про море позабув я майже. Правда, нераз коли відважував каву чи яке коріня, згадав я ті прегарні краї, де ростуть отті товари, і нераз зітхнув нишком з туги за ними, але на сім і кінчало. І хто зна, чи не став-би я був згодом добрим купцем і поважаним горожанином міста Гуль, коли-б случай не розбудив у менї приспаної жадоби плаваня і не зіслав нагоди єї вдоволити.

Одної днини при снїданю каже батько до мене: “Прислали нам сьвіжий транспорт товарів. Служба не має часу, підеш ти їх відобрати, іно не бари ся довго, не лови гав у пристани!” З радостию почув я сї слова, бо від двох недїль не виходив нікуди з дому тому прожогом побіг над берег, підскакуючи весело по дорозї. Та коли станув у пристани, митю щез мій радісний настрій. Кільканайцять кораблів стояло в остої, по легкім зморщенім плесї морскім пишно колибали ся иньші наче великі, білі лебедї, — оден як-раз опускав беріг серед великих окликів матросів і гуку пушок. Менї живо вдарило серце, слези забренїли на очах, і в розпуці закликав я голосно :“Мій Боже милий! який-же я нещасливий!”

— А ти, кертице земна, чого так заводиш? відозвав ся хтось позаду і вдарив мене легко по плечу.

Я повернув ся і побачив Джона, мого шкільного товариша, веселого, любого хлопця, котрий вже чотири роки служив на корабли свого батька.

— То ти Джон? закликав я втішно, давно вже не бачили ся ми зі собою!

— Не дивниця! два роки майже плавав я по морях індийс-