чим сирі, а мясо було прегарне. Згодом аж навчив мене досьвід, що на добрий росіл наставляє ся мясо зимною водою, се запримітив я аж пізнїйше случайно[1].
Так то нераз принагідно попадав я на ріжні винаходи. Одної днини якось шукав я хворосту в лїсі і забрав також гилю з бататами, бо думав, що грубе і бульвисте їх корінє буде гарно горіти. По часови, коли огнище потухло, узрів я, що батати іно зверхи припалили ся. Віддираю лушпину і находжу в серединї жовту, мяску мучку гарної вонї. Трібую — скус дуже милий, похожий на бараболї — котрі пізнав я аж опісля, бо як-раз за мого пробуваня на острові стали їх в Анґлії управляти.
З того часу, коли роздобув я огонь, моє житє перемінило ся на красше. Тепер вже не живив ся я, як переділе, сирими стравами, а мав що день на снїданок глечик теплого молока, а за булку варену кукурудзу. На обід росіл або кусок печенї козячої чи заячої, инодї печено з папуги або другого птаха — на закуску кокоси, ананаси і банани. Прикрасою щоденних моїх страв були: устрицї, яйця черепах або птиць, часом морскі раки, котрі ловив я на березї по відпливі моря.
Такий поживний корм дуже гарно подїлав на моє здоровлє, знеможене довгою недугою. Тепер виглядав я кріпко, і давнїйші сили повернули.
За весь час тих моїх робіт заглядав я пильно до ячменю на березї моря і не міг діждати ся, коли дозріє. Може подумаєте, що бажав зладити з него яку страву — о нї! хотїв іно засїяти на острові се пожиточне збіже. А коли колосє зажовтїло, зжав я їх ножиком і занїс до дому. Вилускавши в руках, намірив півтора
- ↑ Причиною твердости мяса, киненого відраз у горячу воду, є зьвіринний білок, котрий в мясї в кипни стинає ся, так як білок в яйци і не допускає поживним мясним частям розпустити ся в водї і надати їй скусу.
